Етель Мерман прославилася як співачка із сильним та чистим голосом, який майстерно демонструвала під час виконання головних ролей у бродвейських мюзиклах. Трохи менше, ніж потужним вокалом, Мерман запам’яталася своїм невтомним гумором на сцені. Вона була чи не найуспішнішою бродвейською акторкою ХХ століття. Докладніше про «першу леді американської музичної комедії» читайте далі на queenski.com.
Ранні роки
Етель Аґнес Ціммерманн (справжнє ім’я) народилася 16 січня 1908 року у Квінзі в сім’ї бухгалтера та шкільної вчительки. Оскільки батьки були дуже релігійними людьми, кожної неділі Етель відвідувала ранкову церковну службу. Крім того, вона навчалася в недільній школі, а ще брала участь у післяобідній молитовній зустрічі.
Хоча дівчина ніколи не навчалася музики, у роки Першої світової війни вона співала перед солдатами на місцевих військових об’єктах. Після закінчення школи Ціммерманн працювала секретаркою в компанії, що продавала вакуумні підсилювачі гальм. Однієї зарплати їй не вистачало, тому дівчина підробляла співачкою в нічних клубах.
Театральний успіх
Дебют Ціммерманн у мюзиклі стався в 1930 році. Тоді вона виступила під ім’ям Етель Мерман у Girl Crazy – виставі про Денні Черчилля, якого відправили до вигаданого Кастервіля керувати сімейним ранчо. Його батько прагне, аби Денні зосередився на серйозних справах, а не лише алкоголі й жінках, проте Черчилль не бажає слідувати його бажанням.
Навіть без формальної музичної освіти Мерман моментально стала сенсацією. Майже всі мюзикли, в яких вона брала участь, мали успіх. До 1933 року Етель встигла з’явитися в трьох успішних бродвейських виставах і записала два хіти – How Deep Is the Ocean та Eadie Was a Lady. Акторка стала улюбленицею провідних авторів пісень бродвейських театрів. Їх захоплював мідний меццо-сопрано, висота звуку та кристально чиста дикція Мерман. Деякі зі своїх найкращих пісень спеціально для неї написали брати Джордж та Айра Гершвіни, Ірвінґ Берлін і Коул Портер. Зокрема, це такі композиції, як I Got Rhythm, You’re the Top, I Get Kick Out of You.
У 1934 році акторка досягла свого найбільшого успіху на Бродвеї, зігравши в мюзиклі Anything Goes. У ньому розповідається про божевільні витівки на борту океанського лайнера, що прямує з Нью-Йорка до Лондона. За період 1930–1959 років Етель створила для Бродвею 13 ролей. Хоча вони часто виходили за межі театру, потрапляючи на телебачення й у кіно, однак сама Мерман рідко зображала на великому екрані створених нею героїнь.
До слова, бродвейський театр сформувався на Мангеттені, де розміщені десятки великих таких театрів. Це особливий вид комерційного мистецтва, що виник як відповідь на відсутність державної програми підтримки театру в США. Бродвейські шоу залучають глядачів легковажністю та видовищністю вистав.
Після дворічної гри у виставі Call Me Madam, за яку вона отримала премію «Тоні» як найкраща акторка, Мерман заявила про завершення кар’єри на Бродвеї. Та все ж у 1956 році Етель повернулася на сцену за розпорядженням свого тодішнього чоловіка – виконавчого директора Continental Airlines Роберта Сікса. Він засмутився через ідею Мерман стати домогосподаркою після їхнього весілля в 1953 році. Сікс очікував, що публічні виступи дружини привернуть увагу до його авіакомпанії.
Тому, Мерман вийшла на сцену, аби зіграти в мюзиклі Happy Hunting, а в 1959-му – Gypsy. Пізніше акторка з’явилася ще в кількох шоу, завдяки чому у світі театру її назвали «першою леді американської музичної комедії». Щоразу, коли Мерман починала співати, вона виділялася майстерністю серед усіх, хоча й ніколи не брала уроків вокалу.
Виступ Етель 1960 року в циганській п’єсі Everything’s Coming Up Roses чимало критиків оцінюють як найбільший тріумф акторки. Утім, того року вона програла премію «Тоні» Мері Мартін. До слова, ця акторка й співачка ставала володаркою «Тоні» чотири рази. Нагороду «Тоні» присуджують за досягнення в галузі американського театру. У 1970 році Етель Мерман зіграла в шоу Hello, Dolly!, після чого попрощалася з Бродвеєм.
Кіно- й телекар’єра
Паралельно з виступами в театрі уродженка Квінза займалася режисерською роботою. Зокрема, у 1930-х роках вона почала знімати короткометражні фільми на студії Paramount, яка тоді розташовувалася в районі Асторія. Наприкінці 1930 року вийшов її перший повнометражний фільм Follow the Leader.
У 1934 році Мерман зіграла в музичних комедіях We’re Not Dressing та Kid Millions. До 1938 року вона встигла зняти фільм з Едді Кантором, кіноверсію вистави Anything Goes та три стрічки для компанії 20th Century Fox.
У 1953 році акторка вперше з’явилася на телебаченні, заспівавши в дуеті зі своєю подругою та водночас конкуренткою Мері Мартін. У 1950–70-х роках Мерман періодично запрошували на телешоу. У 1972 році вона знову стала володаркою премії «Тоні» – за внесок у шоу-бізнес. Через чотири роки Етель зіграла епізодичну роль у кінокомедії Won Ton Ton, the Dog Who Saved Hollywood, а в 1980-му – у сатиричній комедії «Аероплан!»
Чотири шлюби
У 1940 році бродвейська зірка узаконила стосунки з театральним агентом Вільямом Джейкобом Смітом, однак цей шлюб протривав лише рік. Її другим чоловіком став журналіст Роберт Левітт. У пари народилося двоє дітей. Третій законний чоловік Мерман – президент авіакомпанії Continental Airlines Роберт Сікс. Однак і цей шлюб виявився не останнім. У 1964 році Етель вийшла заміж за колегу-актора Ернеста Борґнайна, у статусі чоловіка й дружини вони пробули тільки 38 днів.
Донька Мерман померла в 1967 році від передозування наркотиками. Її син Роберт одружився з акторкою Барбарою Колбі, яку застрелили в гаражі в Лос-Анджелесі члени банди без чіткого мотиву.
Хвороба та смерть
У старшому віці Мерман стала забудькуватою, іноді відчувала труднощі з мовленням. Її дивакувата поведінка викликала занепокоєння серед друзів. У 1983 році Етель збиралася відвідати церемонію вручення «Оскара» у Лос-Анджелесі, однак впала у своїй квартирі через інсульт. У лікарні медики виявили в зірки гліобластому четвертої стадії – найбільш розповсюджену й агресивну форму злоякісної пухлини мозку.
Жінка перенесла операцію на головному мозку, але пухлина була неоперабельною. Лікарі прогнозували Мерман 8,5 місяця життя. Пухлина спричинила афазію, тобто розлад мовлення. Хвороба також спровокувала облисіння, а обличчя Етель опухло. Сім’я намагалася приховувати інформацію про стан акторки від ЗМІ.
Як часто буває перед смертю, на деякий час стан здоров’я Мерман стабілізувався, через що їй дозволили повернутися до власної квартири на Мангеттені. У лютому 1984 року Мерман померла в себе вдома, у віці 76 років. У вечір її смерті всі 36 бродвейських театрів приглушили світло о 21:00, аби вшанувати пам’ять про легендарну виконавицю.
Останки зірки передали її синові Роберту, як цього бажала Етель. Роберт поховав маму поруч із її донькою в штаті Колорадо. Маєток Мерман вартістю 1,5 млн доларів розділили син та двоє онуків. У 1984 році був проведений аукціон, на якому продали деякі особисті речі зірки, завдяки чому вдалося зібрати понад 120 000 доларів. Під час 56-ї церемонії вручення «Оскара» на честь Мерман у залі виконали пісню There’s No Business Like Show Business.